Святвечір. 7 січня — Різдво Христове




7 січня — Різдво Христове

За Євангелієм, у часи правління імператора Августа в маленькому юдейському містечку Віфлеємі майже дві тисячі років тому Діва Марія «породила свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них». Чоловік Марії — Йосиф назвав хлопчика Ісус, що означало Спаситель.

Християни всього світу святкують це велике свято — Різдво Христове, що має виняткове значення.

Напередодні Різдва завершується Пилипівський піст, відзначається «багатий святий вечір» — оберег сім’ї та роду, символ зв’язку людини з природою.

Вечір напередодні Різдва Святвечір, Вілія, Кутя — уважається таємничим часом творення іншого, вимріяного буття. У цей час господар урочисто вносив до господи житній сніп і ставив його на покутті — «на врожай і достаток». Це була коляда, або Дідух (символ урожаю, добробуту, багатства, оберіг роду).

Дідухом називали житній чи пшеничний сніп із першого зажинку. У пишний вінок ув’язували кілька пучків, окремо обплетених соломинками. Дідуха уквітчували стрічками, гілками ялини й ставили на покутті. Дідух символізував першопредка народу на новий рік.

За повір’ям, Дідух — це місце перебування духів дідів-прадідів, опікунів чи «покровителів» дому. Уважалося, що влітку вони перебувають на нивах та серед худоби, а після жнив вселяються в останній почесний Дідух.

Напередодні Різдва господині готували обрядові страви — «багату» вечерю: варили кутю та узвар, пекли пироги, готували капусту, що мало символізувати багатство та щастя. Зазвичай, їх було 12 (12 апостолів)

Святвечір

Журнали "Дошкільник.in.ua"

Важливою обрядовою стравою була кутя.

Кутю готували з пшениці, ячменю і заправляли тертим маком, горіхами, медом і узваром.

На стіл її ставив хлопець із родини, попередньо підмостивши під неї сіно, щоб худобі у новому році було чим харчуватись. Накривали кутю двома калачами або книшами. Поруч умощували глечик з узваром із сушених фруктів. З куті починали Святу вечерю, Різдво, після чого залишали на столі на ніч, поклавши поруч ложки, «щоб померлі родичі скуштували».

Коли сходила вечірня зоря, усі сідали вечеряти й починали із куті. Вечеряти сідали не тільки члени родини, але й бідні, самотні та безпритульні люди, яких необхідно було запросити. Господар молився за всіх відсутніх і «запрошував до трапези душі померлих». Повечерявши, господар брав зі столу потроху кожної страви і ніс до хліва худобі, «щоб не скаржилася».

На другий день Різдва кутю разом із вечерею носили кумам, хрещеним батькам.

 


Comments:

Залиши перший коментар

Зашили коментар

Ваш email не буде публікуватися.


*