Робити добрі справи – просто! Залишити коментар

Під час війни стає зрозумілим, що є головним, а що другорядним. Найголовніше  не втратити людські якості: доброту, любов, повагу  та звичайне спілкування один з одним.Творити добро – це поклик серця кожної людини. Як в цей важкий час ми  можемо  приділяти цьому значно більше уваги?

Сертифікат № DS266

Для кого призначений: Педагогам, батькам (консультація)

Робити добрі справи – просто!

Сьогодні, в такий важкий для країни час, хочеться зупинитись на словах Ральфа Уолдо Емерсона: «Одна із найчудовіших нагород для життя – щиро допомагаючи іншому, обов’язково допомагаєш і собі»

Чимало людей в нашому суспільстві намагаються бути кращими, досягати більшого в саморозвитку та житті. Потреба бути комусь потрібним, допомагати нужденним, дбати про когось, є практично в кожної людини. Кожен хоче бути причетним до доброї справи, відчувати, що робить щось значуще у житті.

Кожна людина втілює цю потребу по-різному. Комусь достатньо просто пожертвувати трохи грошенят бабусі, хтось  перераховує певну суму щомісяця на рахунки благодійних проєктів, інші дбають про когось, всиновлюють дітей, ведуть волонтерську діяльність тощо. Та, не дивлячись на це, людина часто хоче більшого. Тобто охопити своєю турботою більшу кількість дітей або ж безпосередньо займатися благодійною діяльністю (а не просто перераховувати кошти на проєкти інших).

Багатьом людям хотілося б покинути те, чим вони займаються і переключити більшість своєї уваги на дещо «більше та цінніше». Але насправді, робити добрі справи – значно простіше, аніж може здаватися. Кожен з нас здатен робити добро. І для цього зовсім не потрібно «стрибати вище голови». Необхідно робити те, що ми можемо, те, що не шкодить нашій сім’ї, а краще за все – разом із нею.

Давайте проаналізуємо, хто і як допомагає іншим. Для початку візьмемо наших дітей. Їм завжди хочеться комусь допомагати, ну, хоча б бездомному кошеняті, якого вони «тягнуть» додому і вмовляють батьків залишити його. Діти також прагнуть робити щось приємне своїм батькам, похвала яких допомагає їм самостверджуватись у житті.

Поговоримо про молодих людей, які вже стали самостійними та досить незалежними від батьків, але ще не мають власної сім’ї. За статистикою, саме молодь від 18 до 30 років найчастіше стають волонтерами та беруть участь в різних благодійних та суспільно корисних проєктах неприбуткових організацій. Багато хто робить це навіть не встаючи з робочого місця. І це невипадково. Обставини, які сприяли тому, щоб молода людина зайнялася волонтерством, можуть бути різними, але мотивація у всіх дуже схожа.

По-перше,  це прагнення бути причетним до доброї справи. Це допомагає молодій людині самоствердитись, завести нових друзів, придбати певні навички спілкування, заповнити прогалини вільного часу, іншими словами – не сидіти вдома «під телевізором», а жити повним життям, приносячи користь суспільству.

Ще одна поширена мотивація серед волонтерської молоді – бажання отримати певний досвід діяльності неприбуткової організації. Такі люди частіше за все вже знають, чого вони хочуть від життя та мають певні переконання, яким хочуть слідувати. Це дуже впевнені, відповідальні та цілеспрямовані особистості з великим потенціалом. Таких волонтерів прагне отримати до своїх лав кожна організація.

Є ще одна дуже поширена мотивація волонтерства – бажання бути разом з друзями. Нерідко буває так, що молоді волонтери починають займатися суспільно корисною діяльністю разом з друзями. Одна або дві особи вирішують стати  волонтерами і  ще декілька осіб з числа їх друзів, наслідують їх у цьому. Тобто буває, що до організації звертається одразу група волонтерів-друзів. І таким чином, кожен з молодих людей отримає і новий досвід, і нових друзів, і нову цікаву справу для вільного часу.

Що ж стосується людей середнього віку, то найчастіше буває так, що часу займатися волонтерською діяльністю в них вже не вистачає. Адже в цьому віці більша увага звертається на кар’єру та піклування про свою сім’ю. Але це зовсім не означає, що бажання робити добро вже немає. Просто це бажання втілюється в інші дії. Саме тепер людина намагається більше уваги приділяти благодійності, оскільки остання потребує незначних витрат часу. В цей період життя, всіх людей можна умовно поділити на три групи:

-ті, хто активно займається благодійністю;

-ті, хто нею займаються час від часу, але хоче більше;

-ті, хто прагне нею займатися, але не займається (часто такі люди навіть можуть почуватися через це винними).

Люди третьої групи бояться аферистів або ж просто не можуть знайти часу на те, щоб розібратися, яку сферу життя суспільства вони хотіли б підтримувати. Таким людям хочеться дати пораду: почніть із чого-небудь і в процесі взаємодії з тією чи іншою соціальною організацією ви зрозумієте, чого насправді хочете. Адже, якщо не зупинитися хоча б на чомусь, то можна все життя прожити в сумнівах так і не зробивши свого внеску в розвиток суспільного благополуччя.

Але давайте тепер зупинимося на людях похилого віку. Не варто скидати їх з рахунку. За статистикою, 10-15% пенсіонерів також стають волонтерами. І це дуже добре. Оскільки людина, в якому б віці вона не перебувала, не перестає хотіти бути корисною. Нажаль в нашій країні дуже мало таких людей, які б після виходу на пенсію намагалися бути соціально активними. Причини для цього можуть бути різні, але найголовнішою можна назвати «національний менталітет»: в нашому уявленні пенсіонер – людина, яка має багато хвороб, а це означає, що вона не має сил на волонтерство, а тому повинна бути вдома.

Але ж насправді це зовсім не так, більшість пенсіонерів мають достатньо сил і вільного часу, щоб залишатися повноцінними та активними членами суспільства. Крім того, активний стиль життя в похилому віці запобігає багатьом хворобам і блокує більшість тих, що вже є, таким чином подовжуючи життя людини.

В країнах Європи та Заходу, людина, після виходу на пенсію, починає жити повним життям та втілювати свої мрії. І це зовсім не тому, що вони більш здоровіші, а тому, що в них інший менталітет. Тож, дорогі пенсіонери, суспільство потребує вашої участі в його житті, вашої допомоги та життєвого досвіду.

Підсумовуючи, хочеться сказати, що кожна людина, незалежно від віку та матеріального становища може приносити користь своїм близьким людям та суспільству. Найголовніше – знайти час, щоб поміркувати над тим, як це зробити найкраще і прийняти рішення, а робити добрі справи – просто.

І пам’ятайте, що краще  навчати дитину власним прикладом, аніж словами.

І все у нас буде добре!