Тематичне заняття з художньої літератури (з використанням театралізації уривків творів Т.Г.Шевченка) «Знаймо його-і знані будемо!» Залишити коментар

Витрикуш Світлана Іллівна
вихователь
КЗДО  “Сонечко”м.Ланівці Тернопільська обл

Для кого призначений: для дітей старшої групи
Спрямованість змісту: розвиток мовлення, художня література

Тематичне заняття з художньої літератури (з використанням театралізації уривків творів Т.Г.Шевченка) «Знаймо його-і знані будемо!»

Використана література:

Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) – Київ -2012

Програма розвитку дитини  «Українське дошкілля» /Білан О.І.,Возна Л.М., Максименко О.Л. та ін. –Тернопіль:Мандрівець, 2013.

Т.Шевченко. Зібрання творів у 6 т. –К.,2003

«Перебендя», «Ми в купочці колись росли»,  «Дивлюсь, аж світає» («Сон»),  «За сонцем хмаронька пливе», «Зацвіла в долині».

Мета: розвивати загальну культуру дітей, формувати художньо-естетичне сприймання та любов до книги, художньої літератури, прищепити стійкий інтерес до творчості Т.Г.Шевченка;

Діти – глядачі: розвивати стійку увагу, вміння співпереживати, розвивати рефлексивні здібності;

Діти – актори: розвивати творчі здібності,поетичний слух, емоційну сферу дитини: навички втілювати в грі певні переживання, спонукати до створення образу героя літературного твору.

 

Матеріал: декорації української селянської хати, на столі стоїть портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений українським вишитим рушником, хліб та калина.

 

Попередня підготовка вихователя та дітей:

  • Виставка дитячих книг з творами Т.Г.Шевченка.
  • Читання та вивчення напам’ять віршів Т.Г.Шевченка.
  • Бесіда з дітьми про життя та творчість Т.Г.Шевченка.
  • Бесіда з дітьми про Т.Г.Шевченка – художника.
  • Робота з дітьми (за їх бажанням) над драматизацією творів Т.Г.Шевченка.

Діти – актори: Тарас, Оксана, Михайлик, Роман.

Дорослі – актори: Перебендя, Дяк, Вихователька.

(До зали заходять діти старшої групи в українському одязі).

Вихователь. – «Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами…»,- це вона, та  земля де ми живемо – Україна!

Це  вона, Україна, подарувала найвидатнішого поета, знаного в багатьох країнах світу – Тараса Григоровича Шевченка.

Хіба можемо ми не пишатися з того, не благоговіти, вимовляючи ім’я славетної людини, не згадувати його з шаною та вдячністю?

Про отчий край, про свою Кирилівку, де проминули дитячі роки, у поета чимало теплих слів. Щирою і ніжною любов’ю дихає кожний рядок його віршів, звернених до рідного дому. Як оці рядки з поеми  «Княжна»:

«Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло,

Цвітуть сади, біліють хати

А на горі стоять палати,

Неначе диво…».

Щоб серцем прихилитись до Т.Г.Шевченка, зрозуміти, чим дорогий він для нас, треба пізнати його многотрудне життя, перейнятися його думами й почуттями.

 

(До зали заходить старий Перебендя, пильно вдивляючись у далечінь, сідає на землю).

Перебендя. –Перебендя старий, сліпий,-

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде :

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить…(засинає).

 

(До зали заходить малий Тарас, придивляється і нишком підходить до Перебенді).

Тарас. –Дядьку! Дядечку!

Перебендя.(розплющує очі) –Хто це?

Т. –Це я…

П. –Чий ти, хлопче?

Т. –Батьків та материн.

П. –Звідкіля йдеш?

Т. –З Кирилівки.

П. –З Кирилівки? А куди ти йдеш земляче?

Т. –Туди(показує).

П. – Куди це туди?

Т. –Не знаю… Кажуть люди, що там за горою, стоять залізні стовпи.

П. –Стовпи? Залізні? Та навіщо тобі ці стовпи?

Т. – Чудний ви, дядечку! Хіба не чули? Адже ті стовпи небо підпирають. От і хочу дійти до них, подивитися, де той кінець світу.

П. –(сміючись) От неборака! Кінець світу йому потрібний!

Т. –А ви там були, за горою?

П. –Був.

Т. – Бачили?

П. –Що?

Т. –Кінець світу.

П. –Бачив. Усе бачив, хлопче.

Т. – То як там, цікаво?

П. –Дуже….Дуже цікаво. Ріки там повні сліз людських та крові. Не ходи туди , сину. Додому вертайся, чуєш?

Т. –Дома волі немає… А там, де кінець світу, козаки гуляють. Вільні! На конях білих скачуть. Прощавайте дядечку! Я далі піду. Козаком стану!

П. – Щасти тобі козаче! (виходить із зали).

Т. (іде і говорить)- І куди це я потрапив? Стільки людей багато, щось не схоже на кінець світу про який мені розповідав Перебендя. (звертається до дітей).

-Слава Богу, добрі люди! З далекої давнини я потрапив до вас, з мого кріпацького дитинства.

Вихователь. –Чому ти босий,  любий хлопчику?

Т. –Та у нас одні чоботи на усю родину, то тато одягли як ішли на панщину.

В. –Наші діти не знають що таке панщина, що таке одні чоботи на всю родину. А ще, вони усі вільних людей діти.

Т. –О, які вони щасливі! Я дуже радий, що ви вільні.  А мій батько кріпак і я кріпак. Ми власність пана. Він що хоче, те й може зробити. Може продати іншому панові. Робити на себе заставляє зранку до вечора і нічого за те не платить. От таке у мене життя.А хто ви будете? (звертається до виховательки).

В. –Я їх вихователька, дітей  навчаю гарно поводитись, читати, писати,

малювати.

Т. –А різка ваша де? А лавка для биття? Не бачу (розглядає все навколо).

В. –А в нас цього немає.

Т. –А як ви навчаєте і наказуєте своїх дітей?

В. –Навчаємо словами, поясненнями, а не палкою. Хіба ж можна битися?

Т. – А мій вчитель Дяк мене кожний день б’є.

В. – А за що?

Т. – За те що я хочу писати вірші і малювати (сідає на землю , зажурено. Заходить дівчинка з квітами, сідає біля Тараса).

Оксана. –Ти плакав? Побили тебе? Сіромахо мій… А я на лузі була…

Т. –Без мене?

О. –(дає йому квіти) Твої квіти улюблені: маки, волошки, дзвіночки. Хочеш, віночок сплету?

Т. –Ми в купочці колись росли.

О. –Маленькими собі любились.

Т. –А матері на нас дивились

О. –Та говорили, що колись…

Разом. –Одружимо їх!

Т. –Не вгадали. Старі зараннє повмирали

О. –А ми малими розійшлись.

Разом –Та вже не сходились ніколи. (Оксана виходить)

(Заходить Дяк).

Дяк. –То де він є?! Знов переводить папір? Знов свічку мені спалив? Ось вріжу йому 25!.

В. – Шановний пане, ми віддамо вам і свічку, і папір, тільки не бийте Тараса.

Д. –Віддасте мені за нього?

В. –Так.

Д. –Тоді я не битиму його.

В. –Бити його взагалі не можна, ним потрібно гордитися.

Д. –Гордитися кріпаком? Та ви що з глузду з’їхали? То де він є?

В. –Пане, та заспокойтеся. Ми ось своїх діток навчаємо без різок і вони багато знають.

Д. –Та невже?

В.-Можете перевірити.

Д. (звертається до дітей) –Утворіть нові слова: пшениця – пшеничний;       брат –братній; Україна –український;                                                                        Скажіть скоромовку: «Косар скосив увесь овес»;                                                     Скажіть одним словом: листя падає –листопад, вчить дітей –вчитель, косить сіно- косар. (Звертається до виховательки)                                                                 – То у вас якісь панські діти. Он які розумні і всі взуті, а моє босоноге…

В. –Це ваше босоноге хлопчисько стане великою людиною, генієм.                            Не вірите, ось сядьте і послухайте.

Дитина 1. – …Дивлюсь, аж світає.

Край неба палає.

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють, між ярами над ставами

Верби зеленіють…

Дитина 2. За сонцем хмаронька пливе.

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море…

Діти виконують пісню  «Зацвіла в долині…»

Д. –Що ви мені голову морочите, ви вчіть своїх, а я своїх (хапає Тараса за вухо і виводить).

В. –Чи можна собі уявити українську родину де б не знали,не  згадували, не любили творчість  Т.Г.Шевченка? А як же було колись? Адже творчість Т.Г.Шевченка була заборонена.

 

(Селянська хата. Хлопчик Роман стоїть на колінах на гречці. Заходить Михайлик, звертається до Романа).

Михайлик. –Болить?

Роман. –І болить, і пече….Гречка!

М. –Гречка…На горосі не ліпше. Мене лише на горох ставлять

Р.-От-от…Ти на гречці не стояв…

М.-Ати на горосі? Я того ще он коли звідав! Уже тричі стояв. А ти лише сьогодні.

Р.-Та ти ж усе  –  «не знаю»,  «не зробив»,  «не вивчив»… А мене за віщо?

М.-Хіба не втямив? Не так розповів того вірша, збрехав щось.

Р.-Невже? Та я… Стільки разів чув, скільки разів вголос і подумки повторював! Я ж так цього вірша люблю! І за що мене на гречку поставили?

М.– Чого дарма язиками плескати? Ліпше перевіримо.

Р. – Той зробимо так. Але…, треба в батька дозволу спитати… А хто зна чи , дозволить? Він же ,знаєш, суворий… І книжку ту так уже ховає… Хоч  я і зумів підгледіти…

М.-Навіщо ховає?

Р.-Певно дорога…Боїться, певно, щоб не поцупили…Це ж задля того, щоб цю книжку послухати і Мазурики старі і Марчуки, і Олійники, і твої татко з мамкою до нас вечорами ходять….(схаменувся) Ой, що це я? Тато ж велів, щоб я про це – нікому!

М.– Аж цікаво глянути на ту книжку коштовну….(змовницьки). У клуні ж вони, твої батьки, роблять щось. Витягай книжку. Знайдемо де та помилка і назад покладемо, точнісінько як було.                                                                                  (Роман шукає книжку, нарешті витягує).

М.-Оце?!

Р. –Оце. (гордо)

М.-Така потерта, старезна, і – дорога?!

Р.-Багато ти розумієш (читає) Та-рас Шев-чен-ко  «Коб-зар».

(Діти залишають книгу на столі і виходять).

Вихователь. – Так, сьогодні ми говоримо про  «Кобзар» Т.Г.Шевченка, книгу, що стала гордістю, символом нашого народу. Книга ця вічна, як саме життя, як правда, як воля, бо адресована вона всім поколінням – «і мертвим і живим, і ненародженим…», бо писалась вона кров’ю серця поетового впродовж усього життя.

Отож, дорогі діти, знаймо його – і знані будемо.

Сповідуймо його – і правдиві будемо.

Любімо святу Україну, як він, – і в світі люблені будемо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

0
    0
    Кошик
    Ваш кошик порожнійМагазин