Тематичний сценарій для старшого дошкільного віку “День української писемності “ Залишити коментар

Відомості про автора:

Войніченко Вікторія Василіївна,

музичний керівник,

КЗ “Лисичанський дошкільний навчальний заклад (ясла – садок)

№ 13 “Ромашка”

Тематичний сценарій для старшого дошкільного віку “День української писемності “

День Української писемності і мови.

Приміщення прикрашене в українському стилі: тини, маленькі хатки.Діти – в ураїнських національних костюмах.

Вед: Діти, сьогодні у нас чудове свято, наша країна відзначає День Української писемності та мови. А які ви знаєте вірші про нашу рідну мову?

В мене вдача щира, сміла  є відвага духу й тіла

І душа моя здорова – Українська в мене мова.

1   Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну.

Красу її вічно живу  і нову, і мову її солов,їну.

2  Бог нам гарну мову дав, щоб ми на мовчали,

А всі звуки та слова легко вимовляли.

3  Кожна літера-це знак, кожна загадкова.

Вони з,єднаються так, що виходить мова.

4  Мова наш душевний код, даний нам від роду,

А без мови наш народ не був би народом.

5  Через відстані віків, як сила могутня,

Мова наших прабатьків лине у майбутнє.

ПІСНЯ «Україно – краю»

Вед: Як і коли виникла українська мова? У народі кажуть:»слово до слова- складається мова». Наша чудова і співуча українська мова існує уже багато тисячоліть і пов,язана з історією нашого народу. Рідне слово як справжній воїн допомогає українцям вистояти в часи лихоліття, гартує душу, закликає до боротьби за волю. вороги не даремно боялися українських козаків.

Вед: І в нашому садочку підростають малі козаки.

ПІСНЯ «МИ нащадки козаків»

Козак: молодці, а тепер давайте пограємо, силою поміряємось.

Гра « канат»

Гра «лби»

Гра «локоток»

Вед: Хлопці у нас сильні, а дівчата дуже красиві.

Вед: А ми знаємо українську народну гру «Чий кращий вінок»

ГРА «Чий кращий вінок»

Візьмемось за руки, підемо на луки, там сплетем віночок, підем у таночок.

Чий кращий вінок, той і піде у танок.

Вед: Багато гарних слів почули ми сьогодні про нашу рідну мову, адже про рідну мову потрібно пам,ятати не лише у свята, а щодня.

1 Як то гарно, любі діти, у вікно нам виглядати.

В ньому все- тополі, квіти, сонце, поле, білі хати.

2 І на сонечко ранкове, що голівки наші гріє

Схожа наша рідна мова, цілий світ вона відкриє.

3 Мова рідна! Колискова! Материнська ніжна мова,

Мова сили і простоти, гей, яка ж прекрасна ти!

Вед:  Український народ  дуже любить складати казки, і ми з вами знаємо багато українських народних казок. А сьогодні давайте подивимось українську народну казку  « Пан Коцький Пан Коцький

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить».Покинув його й сам поїхав.

Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

— Що ти таке?

А він каже:

— Я — пан Коцький.

Лисичка й каже:

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.

А вона йому:

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові.

Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,— та й кажуть:

— А зготуймо обід!

І взялися міркувати, кому по що йти.

Вовк каже:

— Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:

— А я піду по буряки і картоплю.

Ведмідь:

— А я меду принесу на закуску.

Заєць:

— А я моркви.

От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

— Я не підбіжу, як доведеться тікати.

Кабан:

— А я теж неповороткий.

Вовк:

— Я старий уже і трохи недобачаю.

Тільки зайчикові й приходиться.

Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:

— А чого ти прийшов?

Він і каже:

— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.

А вона йому:

— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться:

— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:

— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..

А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі.

А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.

Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного.

Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди… А потім посходились та й кажуть:

— Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!